Лідер чи послідовник?

Не бракує порад для тих, хто прагне бути ефективними лідерами. Одна порада може бути особливо привабливою: якщо ви хочете стати успішним лідером, переконайтеся, що вас сприймають як лідера, а не послідовника/наслідувача. Щоб це зробити, слід шукати можливості для керування, прийняття поведінки, яку люди асоціюють з лідерами, а не з послідовниками (наприклад, домінування та впевненість), і насамперед, показувати винятковість щодо ваших однолітків.

Але тут є проблема. Йдеться не лише про те, що існують обмежені докази того, що лідери дійсно є винятковими особами.  Важливіше, що прагнучи продемонструвати свою особливість та винятковість, прагнучі лідери можуть поставити під загрозу їхню здатність вести.

Простою причиною цього є те, що, як зазначив Уоррен Бенніс, лідери завжди є такими ж ефективними, як їх здатність залучати послідовників. Без послідовників керівництво нічого не варте. Як зазначив один із нас (Haslam) в книзі 2011 року  «Нова психологія лідерства» ,  співавторами якої були  Стефан Рейчер та Майкл Платоу  - це означає, що ключ до успіху в керівництві полягає в колективному «ми», а не в індивідуальній «я».

Іншими словами, лідерство - це процес, що виникає з відносин між лідерами та послідовниками, які пов'язані разом своїм розумінням того, що вони є членами однієї соціальної групи. Люди стануть більш ефективними лідерами, коли їх поведінка буде вказувати на те, що вони є одними з нас, тому що вони поділяють наші цінності, турботи та досвід, і роблять це для нас, намагаючись розвивати інтереси групи, а не особисті інтереси.

Ця перспектива визначає основний недолік звичайної поради у прагненнях лідерів. Замість того, щоб намагатися виділитись серед своїх ровесників, краще їм прислужитися шляхом запевнення того, що він вважається хорошим послідовником, як людина, яка готова працювати в групі та від її імені. Простіше кажучи, лідерів слід розглядати як "одного з нас" (а не "одного з них") і як "робить це для нас" (не тільки для себе або, що гірше, для "них").

У недавньому рефераті ми постановили протестувати ці ідеї шляхом продовжнього аналізу стану лідерства серед 218 моряків, котрі взяли участь в елітарній програмі підготовки рекрутів, після проходження ряду тестів психологічної здібності та фізичної підготовленості. Зокрема, ми досліджували, чи здатність новобранців виглядати лідерами своїх однолітків була пов'язана з їхньою тенденцією вважати себе натуральними лідерами (з навичками і вміннями лідирувати) або як послідовниками (які більше зацікавлені у тому, щоб владнати свої справи).

З цією метою ми відстежили самоідентифікацію молодих людей, як лідерів так і послідовників, в ході фізично важкого 32-тижневого піхотного тренування, який підготував їх до військових дій у ряді екстремальних ситуацій. Завершенням було голосування, коли  новобранці та командири, які наглядали за своїми тренуваннями, віддали голоси для нагороди Медалі Командира рекрутам, які відзначились найбільшими лідерськими здібностями. Тож хто отримує голоси? Морські піхотинці, які намагаються бути лідерами чи ті, хто виступає в ролі послідовників?

Відповідно до вищезазначеного нами аналізу, ми виявили, що рекрути, які вважали себе природними/натуральними лідерами, не змогли переконати своїх однолітків у тому, що це так. Навпаки, це були рекрути, які бачили себе (і їх бачили командири) як послідовників, але які в кінцевому рахунку стали лідерами. Інакше кажучи, здається, що ті, хто хоче керувати, краще спочатку стати послідовниками.

Цікаво, однак, що разом з цими результатами ми також виявили, що новобранці, які вбачали себе в якості природних лідерів, були сприйняті своїми начальниками, оскільки вони мали більше потенціалу лідерства, ніж рекрути, які бачили себе послідовниками. Це свідчить про те, що добре керівництво, сильно залежить від того, де стоять оцінювачі. Оцінювачі, які знаходяться в межах групи та здатні особисто відчувати здатність членів групи впливати один на одного, визнають керівництво тих, хто вважає себе послідовниками. Навпаки, ті, хто стоїть поза межами групи, здається, найбільш налаштовані на відповідність кандидата загальним ідеям того, як повинен виглядати лідер.

Ця остання модель багато говорить про динаміку вибору лідерства та допомагає пояснити, чому люди, які обрані лідерами незалежними виборчими комісіями, часто не можуть справитись, коли вони знаходяться в гущі групи, яку їм насправді потрібно очолити. Це також має потенціал, щоб ускладнити картину для прагнення лідерів. Причиною цього є те, що в організаціях, які уникають демократичних процесів під час вибору лідерів, працівники, які розглядаються як лідери (самі по собі і ті, хто має право їх висувати), швидше за все, будуть призначені на керівні посади, ніж ті, хто вважає себе послідовниками.

Проте, як показують наші дані морських піхотинців, це вивищення тих, хто прагне дистанціюватися від своєї групи, може бути рецептом невдачі, а не успіху. Це заохочує лідерів закохатися у власний образ і ставити себе вище та віддалено від послідовників. І це найкращий спосіб позбутися любові послідовників до лідера. Це не тільки послабить здатність лідера вести, але, що важливіше, це також придушить бажання послідовників слідувати за лідером. І це може бути тільки шлях до організаційної посередності.

https://hbr.org/2018/08/research-to-be-a-good-leader-start-by-being-a-good-follower

---

Кім Петерс - старший викладач з організаційної психології в Квінслендському університеті. Її дослідження фокусуються на процесах соціального впливу (включаючи спілкування та лідерство) в соціальних та організаційних умовах. Вона тісно співпрацює з організаціями для вивчення ролі психологічних факторів у функціонуванні організації.

---

Алекс Хеслам - професор психології та професор лауреата Австралії в університеті Квінсленда. Його дослідження зосереджені на вивченні групових та ідентифікаційних процесів у соціальних, організаційних та клінічних умовах. Разом з більш ніж 200 співавторами по всьому світу, Алекс написав і редагував 12 книг і опублікував понад 200 рецензованих статей на ці теми.

Що то таке людське думання

".. Думанє, то є підметове т. зн. свідоме собі свого єства і ціли, психічне дійство, що порядкує матеріал, який дає нам і громадить досвід.."

..І що ж ми бачимо з історії наук? На перший погляд, здається нам, що теорії тривають лиш один день, і що безнастанно громадяться лиш звалища одної на другу. Нині родяться; завтра переходять у моду; позавтра стаються класичними; на слідуючий день вони вже перестарілі і відтак тонуть в морі забуття. Коли однак приглянутися справі ближче, то зараз можна пізнати, що те, що так забувається, то власне теорії, які виступають з претензією учити, чим є речі. Та проте таки є в них часто щось, що має тривку вартість. Іменно коли якась теорія відкриє нам якесь дійсне відношення речей до себе, то те вже є тривкий здобуток і ми певно все знайдемо його під новою ослоною в інших теоріях, що прийдуть на місце тамтої.."

І. Копач 1906 р.

Про ефективність критичного мислення

"..У 2003 році Харлан Немет, професор психології з Університету Каліфорнії, провела експеримент. Вона зібрала 265 студенток, розподілила їх на групи і поставила завдання: «Як зменшити корки в Сан-Франциско?». Кожній групі були сформульовані свої умови. Перша працювала за схемою Осборна: ніякої критики, просто потік свідомості. Другій дали напуття: «Багато досліджень показують, що найкращий спосіб - зібрати якомога більше ідей. Не соромтеся говорити все, що спаде вам на думку. Але й сперечатися теж не бійтеся. В багатьох інших досліджень стверджується, що критика необхідна ». Третя група жодних порад не отримала.

Двадцять хвилин потому з'ясувалося, що перша група (брейнштормери) трохи випередила третю (нуль інструкцій), але найпродуктивнішою виявилася друга, та сама, якій рекомендували суперечки й критику. Її учасники видали на 20% більше ідей. Пізніше студентів запитали індивідуально, чи є у них ще ідеї. Члени першої та третьої групи придумали в середньому по три додаткових рішення, а члени другий (дебатери) - по сім.

На думку Немет, брейнштормінг неефективний якраз через заборону на критику: «Розбіжності не заважають народженню ідей, навпаки, вони їх стимулюють.. Суперечки можуть бути неприємними, зате вони підвищують продуктивність ».."
http://habrahabr.ru/post/142427/

Коли оповідання призводить до нещасливих закінчень

Коли розповідаянн призводить до нещасливих закінчень
The Financial Times	31.08.12
Лінда незаміжня, відверта і глибоко цікавиться соціальними питаннями. Яке з наступних тверджень є більше ймовірним? Що Лінда є менеджером банку, або що Лінда є менеджером банку і є активною феміністкою? Це одна з найбільш відомих проблем поведінкової економічної теорії. Чимало людей кажуть, що другий варіант є більш ймовірним. Тим не менше, стандартною відповіддю є, що це неможливо. Правила теорії ймовірності кажуть нам, що ймовірність того, що одночасно А і В є правдою, не може перевищувати ймовірність того, що або А, або B є правдою. Те, що хтось є золотою олімпійською медалісткою з Ямайки, є менш ймовірним, ніж те, що хтось є просто жінкою, походить з Ямайки або що хтось є просто золотим олімпійським медалістом. Проте, навіть люди, які вивчали теорію ймовірності, роблять помилку, розглядаючи проблему Лінди. Чи це дійсно помилка? Для того, щоб зрозуміти, що насправді стоїть за проблемою, треба трохи самоаналізу. Респонденти не інтерпретують питання як таке, що стосується оцінки ймовірності. Вони думають, що у цьому випадку йдеться про правдоподібність. Опис Лінди, який закінчується твердженням: "Лінда є менеджером у банку" навмисно задуманий як несумісний. Додаток - "і є активною феміністкою" починає відновлювати сенс. Історія стає більш правдоподібною, навіть якщо й менш ймовірною. Ніхто не сприймає неправильно проблему з мешканкою Ямайки, тому що кожен елемент твердження про неї добре пасує один до одного. Нам не просто або не дуже часто вдається мислити з точки зору ймовірності, тому що не так вже й багато ситуацій, у яких цей стиль мислення є корисним. Теорія ймовірностей є прекрасним інструментом для гравця азартних ігор - таких, як гра у рулетку. Структура цієї проблеми всебічно визначена правилами гри. Множина результатів добре визначена і обмежена, і ми швидко дізнаємося, який результат мав місце. Але більшість проблем, з якими ми стикаємося у світі бізнесу та фінансів - або у нашому особистому житті - не схожі на них. Правила погано визначені, діапазон можливих результатів ширший, ніж ми можемо собі уявити, і часто ми не зовсім розуміємо, що сталося навіть після того, як подія відбулася. Реальний світ характеризується радикальною невизначеністю - речами, про які ми не знаємо, що їх насправді не знаємо. Ми будуємо відносини з цим світом, формуючи нарративи-спрощення. Ми робимо це не тому, що ми нерозумні або ірраціональні істоти, або забули зміст початкового курсу з теорії ймовірності, а тому, що розповідь є найкращим засобом осмислення складних ситуацій. Перевірка цих нарративів полягає у тому, чи вони є правдоподібними. Коли присяжні визнають обвинуваченого винним після тривалого судового процесу, то це не тому, що вони думають, що є 95% ймовірності того, що версія прокуратури є правдивою - правила сумарної ймовірності кажуть нам, що практично немає шансів на те, що її версія є правдивою на 100%, в усіх подробицях. І не тому, що присяжні вважають, що існує 95% ймовірності того, що підсудний винен: ніхто не припустив би, що чоловіка слід засудити за вбивство його дружини, лише тому що за статистикою більшість заміжніх жінок були вбиті своїми чоловіками. Присяжні визнають звинуваченого винним тому, що вважають версію подій прокуратури правдоподібною. Зростання значення фінансової математики змушує людей чимало речей розглядати з точки зору теорії ймовірності. Винайдення особистих чи суб’єктивних оцінок ймовірності виявилося добрим засобом застосування усталеної галузі математики до нового кола проблем. Цей підхід мав науковий вигляд і дав змогу молодим радикалам маргіналізувати воєнні історії старомодних консерваторів, що не знали математики. Зрештою, старомодні консерватори, можливо, щось і знали. Проте, залежність від розповіді так само є проблематичною. Ми схильні знаходити ті докази, що підтверджують наші нинішні переконання. Це робить деяких людей одержимими нарративами, які пропонують пояснення для усього: комунізмом, лібертаріанством, релігійним чи екологічним фундаменталізмом; або ж більш приземленими фантазіями, такими як неминучість зростання цін на нерухомість, або ж магічними властивостями сек’юритизації активів. Ознакою першокласного інтелекту, як сказав письменник Френсис Скотт Фіцджеральд, є здатність зберігати суперечливі ідеї у голові та водночас ще й працювати. Але робити це важко. Я ніколи не починав описував альтернативні сценарії аудиторії, поки не хтось запитував мене: "А що, як Ви думаєте, насправді станеться?" Автор: Джон Кей [John Kay] Назва оригіналу: When storytelling leads to unhappy endings Джерело: The Financial Times, 08.08.2012 Зреферував Омелян Радимськийhttp://zgroup.com.ua/article.php?articleid=5230